Тарас Шевченко (25.02 (9.03) 1814 – 26.02 (10.03) 1861) – крупнейший украинский поэт, пророк новой украинской нации.
Тарас Шевченко родился на Киевщине в селе Моринцы (ныне Звенигородского района Черкасской обл.) В семье крепостного крестьянина. Он рано остался сиротой – его мать умерла, когда Тарасу было только 9 лет, а через полтора года умер и его отец. Тарас учился грамоте у местных дьяков. Где-то в это время, в возрасте 10 – 12 лет, у него появилась тяга к рисованию.
В 1828 году помещик Павел Энгельгардт решил, что Тарас должен быть его дворовым слугой (казачком). В этой роли он сопровождал господина во время его пребывания в Вильнюсе (1828 – 1831 гг.) и в Петербурге (с 1831 г.). В Петербурге помещик отдал Шевченко в науку к художнику Василию Ширяеву, которая длилась 4 года. Позже Шевченко работал некоторое время подмастерьем у Ширяева, в частности при росписи Большого театра (эти росписи не сохранились).
Далее в биографии Шевченко наступила пора чудес. Рисуя скульптуры в Летнем саду, он познакомился с украинским художником Иваном Сошенко, а через него – с украинским поэтом Евгением Гребинкой, искусствоведом Василием Григоровичем, художником Алексеем Венециановым. Важнейшим было для Шевченко знакомство с поэтом Василием Жуковским, который был тогда воспитателем наследника российского престола – цесаревича Александра (будущего императора Александра 2-го).
Все эти люди решили помочь способному крепостному освободиться. Енгельгардт пожелал за Шевченко фантастически большой выкуп – 2500 рублей. Чтобы заполучить такую сумму, Карл Брюллов нарисовал портрет В. Жуковского, который был разыгран в лотерею.
После освобождения из крепостного состояния Шевченко получил возможность поступить в Академию художеств, где он учился у К. Брюллова. В Академии он учился с 1838 до 1845 г., когда закончил ее со званием неклассного художника.
В это же время у Шевченко рядом с рисованием появилась новая творческая страсть – стихосложение. Первое его поэтическое произведение – баллада « » – было написано в 1837 году, и впоследствии оно стало классическим произведением украинской литературы. В число этих же классических произведений вошли ранние поэмы « » (1839) и « » (1841).
В 1840 году в Петербурге был напечатан небольшой сборник стихов Шевченко под названием «Кобзарь». Эта книжечка знаменовала начало нового – шевченковского – этапа в развитии украинской литературы.
Если первые стихотворения Шевченко созданы под влиянием господствующего в 1830-х годах романтического казакофильства, то начиная с 1843 г. тематика и тональность его поэзии меняется. В 1843 году Шевченко после 15-летнего перерыва вновь посетил Украину и с новой силой почувствовал трагедию закрепощения некогда свободного украинского народа, утрату им политических и национальных прав. Под действием этих впечатлений Шевченко превращается в представителя попранных прав Украины. Его стихи были своеобразной программой строительства новой украинской нации, оставаясь при том высоко оригинальными литературными произведениями (не превращаясь в рифмованные манифесты или передовые статьи).
Переехав в 1845 г. в Киев, Шевченко познакомился здесь с несколькими молодыми украинцами – литератором Пантелеймоном Кулишом, поэтом и историком Николаем Костомаровым, учителями Николаем Гулаком и Василием Белозерским. На встречах они читали стихи, говорили об Украине и касались модного тогда вопрос о панславизме и о месте Украины среди славянских народов.
Для российских жандармов этого было достаточно, чтобы обвинить их в создании «Украинско-славянского общества» (такое название фигурирует в ; в историографии принято название «Кирилло-Мефодиевское общество»). В марте – апреле 1847 года члены общества были арестованы и доставлены в Петербург. 5 апреля 1847 г. на въезде в Киев арестовали и Шевченко, при этом у него забрали альбом « » с чистовыми спискам его новых политических стихов.
Этот альбом, особенно поэма « » с острой сатирической картиной царской семьи, стали основным доказательством вины Шевченко. 30 мая 1847 г. император Николай 1-й утвердил приговоры членам общества. Шевченко был осужден на отдачу в солдаты. На проекте приговора император : «Под строжайший надзор с запрещением писать и рисовать».
За 9 дней Шевченко под конвоем фельдъегеря доставили из Петербурга в Оренбург, где ему определили службу рядовым в Орской крепости. Все время пребывания в солдатах Шевченко был вынужден мучиться по вонючим казармам. Хотя приговор предусматривал для него «право выслуги» и Шевченко несколько раз представляли к повышению в унтер-офицеры, этого никогда не произошло – запуганные начальники боялись подписывать эти ходатайства.
(Для сравнения: русский писатель Ф. М. Достоевский в 1849 г. был приговорен к каторге, в 1854 г. переведен в войска рядовым, в 1855 г. произведен в унтер-офицеры, в 1856 г. – в прапорщики, а в 1859 г. освобожден от принудительной военной службы. Те же 10 лет страданий, но Достоевскому, как русскому и дворянину, была открыта дорога для выслуги, которая была закрыта для крепостного украинца Шевченко).
Сила сопротивления Шевченко росла словно пропорционально давлению российской правительственной машины: в 1847 – 1850 годах он, вопреки запрету, создал 145 стихотворений – чуть ли не половину его поэтического наследия. Среди них – поэмы « », « », « », « », и его поэтический ответ на царский приговор – стихотворение « »: «Караюсь, мучаюсь… но не каюсь!..»
В 1848 г. судьба Шевченко немного улучшилось – он был назначен в экспедицию по обследованию Аральского моря. Оставаясь формально рядовым, он должен был делать зарисовки для экспедиции. Эти людей, природы и памятников стали первыми изображениями с территории современного Казахстана.
После завершения экспедиции в 1849 г. Шевченко надеялся на награду и даже на разрешение рисовать. Но российское правительство «вознаградило» его совершенно своеобразно, чисто по-русски: в 1850 году Шевченко был снова арестован и отправленным на службу в Новопетровский форт (на полуострове Мангышлак в Каспийском море). Там он провел целых семь лет.
После смерти императора Николая 1-го и прихода к власти Александра 2-го многие политические заключенные, в том числе декабристы и участники польского восстания 1830 – 1831 гг. были амнистированы. Освободили тех, кто выступал против царизма с оружием в руках, но продолжали держать в неволе Шевченко, который выступал со словом. Ходатайство о его освобождении длились более двух лет, и только 24 июля 1857 г. он был освобожден.
«Воля» для Шевченко была ограничена, как оказалось, полицейским надзором и запретом въезда в Москву и Петербург, из-за которого он всю зиму 1857 – 58 гг. провел в Нижнем Новгороде. Только в марте 1858 г. этот запрет был снят, и 27 марта 1858 г. Шевченко вернулся в Петербург. Обратный путь занял целых девять месяцев – ровно в 30 раз медленнее, чем путь в неволю!
В Петербурге Шевченко начал упражняться в искусстве гравюры и одновременно ходатайствовал о переиздании своих поэтических произведений – хотя бы тех, которые были в свое время разрешены цензурой. Новое, пополненное издание «Кобзаря» удалось выпустить только в январе 1860 г. Конечно, о печати таких новых поэм как « » (1857) или « » (1859) тогда нельзя было даже мечтать (обе поэмы были напечатаны только в 1876 году).
Две мечты лелеял Шевченко после освобождения – жениться и поселиться в своем собственном доме где-то на Киевщине, над Днепром. Эти его мечты аллегорически отразились в его гравюре с характерным названием « » (1859). Он любовно рисовал разные этого дома, мечтал, какую хорошую мастерскую он там будет иметь… В 1859 году он приехал на Каневщину, чтобы лично выбрать участок земли, но тут его постигло новое бедствие. Местные помещики-поляки, не желая иметь такого неприятного соседа, спровоцировали Шевченко на «крамольные» разговоры, по которым он был вновь – уже в третий раз! – арестован и вынужден был уехать в Петербург.
Так же разбились мечты Шевченко о браке. Его намерение жениться с Ликерей Полусмак закончилось полным разрывом (сентябрь 1860 г.), и вскоре после того Шевченко заболел болезнью сердца. Эта болезнь, против которой тогда не знали средств, быстро прогрессировала и свела его в могилу.
Шевченко прожил только 47 лет и написал, по сравнению с современными ему писателями, немного (для сравнения: собрания сочинений А. И. Герцена выносится на 30 томов, И. С. Тургенева – на 28 томов, тогда как литературное наследие Шевченко не превышает 6 томов современной печати). Подобная ситуация с художественным наследием: в нем почти отсутствуют произведения в технике масляной живописи, зато решительно преобладают акварели, рисунки карандашом и гравюры (а именно масляная живопись является определяющей при оценке художника).
Но значение его творчества – колоссально. Шевченко поднял авторитет украинского языка и сделал его неотъемлемым символом украинского народа. Он в понятной форме сформулировал политический идеал новой украинской нации и поэтому справедливо считается пророком Новой Украины.
Сначала в биографии Шевченко была потеряна мать, затем в 1825 году умер отец. Так началась его тяжелая, суровая жизнь. Вскоре он обучился грамоте, стал понемногу рисовать. В 1829 году начал служить у помещика Энгельгардта. В Вильне (Вильнюсе) в биографии Шевченко Тараса проходило обучение у преподавателя университета Рустема.
В 1840 году начался самый плодотворный в жизни поэта период. Вышел сборник «Кобзарь» Шевченко, были написаны несколько известнейших его произведений («Гайдамаки», «Катерина», «Хусточка», «Наймичка»).
Стихи Шевченко были восприняты критикой отрицательно, зато были близки народу.
Как художник Шевченко также не переставал творить. Им был создан ряд картин в духе критического реализма (например, «Катерина»). После сближения с киевским кирилло-мефодиевским обществом, его арестовали. Затем в биографии Шевченко Т.Г. последовала ссылка в Орскую крепость Оренбургской области. Ему запретили писать, рисовать, что было очень тяжело для творческого человека. После экспедиции на Аральское море, Шевченко перевели в Новопетровское, где он находился до 1857 года. Там было написано несколько Повестей: «Художник», «Книгиня» и другие.
Освободившись (главным образом благодаря графу Ф.П. Толстому), вернулся в Петербург. В последние годы в биографии Шевченко было создано мало стихотворений, картин. 26 февраля 1861 года великий поэт скончался. Памятники Шевченко установлены не только на территории Украины, а также в России, США, Парагвае, Франции.
Оценка по биографии
Новая функция! Средняя оценка, которую получила эта биография. Показать оценку
Украинский поэт, прозаик и художник Тарас Григорьевич Шевченко родился 9 марта (25 февраля по старому стилю) 1814 года в селе Моринцы Киевской губернии (ныне Черкасская область, Украина) в семье крепостного крестьянина.
Последними прозаическими произведениями Тараса Шевченко были повести "Прогулка с удовольствием и не без морали" (1856-1858) и дневниковые записи "Журнал". В 1858 году был написан ряд высоких образцов интимной и пейзажной лирики.
В последние годы жизни Шевченко активно занимался просветительской деятельностью. Он подготовил к печати "Букварь" для вечерних школ, который был выпущен тиражом в 10 тысяч экземпляров за счет автора, вместе с другими участниками петербургского украинского общества "Громада" готовил к выпуску первый номер журнала "Основа".
Кроме того, Шевченко работал в областях станковой живописи, графики, монументально-декоративной росписи и скульптуры. В 1859-1860 годах он выполнил офорты из произведений зарубежных и русских художников. За успехи в этом искусстве Академия художеств присвоила Шевченко звание академика гравирования.
Скончался Тарас Шевченко 10 марта (26 февраля по старому стилю) 1861 года. Был похоронен на Смоленском кладбище в Петербурге, а через два месяца гроб с его телом, в соответствии с завещанием поэта, был перевезен на Украину и похоронен на Чернечьей горе возле Канева.
Произведения Шевченко переведены почти на все языки мира, многие произведения положены на музыку Николаем Лысенко и другими композиторами.
Стихотворения "Думы мои, думы мои", "Завещание", начало баллады "Порченая" ("Реве та стогне Днiпр широкий") стали народными песнями.
Именем Шевченко на Украине названы учебные заведения, театры, площади, улицы. Национальная опера Украины, Киевский национальный университет, центральный бульвар города Киева носят имя Тараса Шевченко. На сегодняшний день насчитывается 1384 памятника Тарасу Шевченко в мире: 1256 в Украине и 128 за рубежом — в 35 государствах.
Материал подготовлен на основе информации открытых источников
Фото из открытых источников
С момента рождения Великого Кобзаря прошло 204 года . За это время личность Тараса Григоровича Шевченко многократно изучалась, переосмысливалась и оценивалась различными биографами и историками.
Его исторический портрет пополнялся новыми данными, при этом зачастую противоречащими друг другу (сам Шевченко был достаточно противоречивой личностью), его литературный портрет пополнялся все новыми и новыми произведениями.
Спустя все эти годы о Шевченко мы узнали многое : от биографии до того, что любил поэт из выпивки и кулинарии. О Шевченко-творце мы узнали не меньше : к примеру, что он занимался не только литературным творчеством, но и любил рисовать картины.
Спустя 204 года со дня рождения Тарас Шевченко и его творчество стали частью современного украинского народа . Многие его цитаты стали народными. Многие его произведения перечитываются и перечитываются, люди продолжают искать и находят в них все новый скрытый и явный смысл.
Потому в 2018 году тяжело сказать вслух, что Тарас Шевченко умер. Он жив . Он и его слова – часть современной Украины.
В этом тексте мы попытаемся собрать воедино хотя бы часть того, что известно об этом человеке. Чтобы попробовать ответить на три , по нашему мнению, ключевых вопроса : "Каким был Тарас Шевченко?", "Каков Тарас Шевченко?", "Каким будет Тарас Шевченко?".
Каким был Тарас Шевченко?
Фото из открытых источников
Тарас Шевченко родился в селе Моринцы (ныне – Черкасская область) в многодетной семье Григория Ивановича Шевченко, крепостного крестьянина помещика Павла Энгельгардта .
Отец говорил о своем творческом сыне так: "З його буде або щось добре, або велике ледащо ".
Тарас рано стал сиротой . Мать умерла, когда ему было 9, отец – когда Тарасу исполнилось 12.
В школе дьячка-учителя он выучился грамоте , у маляров – освоил навыки рисования .
Когда Тарасу исполнилось 16 , он попал в число прислуги помещика Энгельгардта. Сначала в роли поваренка, потом – слуги-"казачка" (проще говоря, человек "куда пошлют").
Энгельгардт заметил способности Тараса к рисованию и отдал его в обучение на полтора года преподавателю Виленского университета Яну Рустему. Позже, переехав вместе со свитой Энгельгардта в Санкт-Петербург, Тарас обучался у Василия Ширяева.
В итоге Тарас познакомился со многими из питерского бомонда. И этот самый бомонд решил выкупить Шевченко из крепостных .
Художник Карл Брюллов написал портрет поэта Жуковского. Этот портрет был продан за 2500 рублей, вся сумма пошла на выкуп.
Карл Брюллов Фото из открытых источников
Тарас Шевченко стал свободным 22 апреля 1838 года . В том же году он поступил в Академию художеств.
В 1840 году вышел первый "Кобзарь". Период с 1840 по 1846 годы стал лучшим в творчестве Тараса Шевченко.
В 1842 году вышло самое крупное произведение Шевченко, которое называлось "Гайдамаки".
В первой половине 1840-х годов вышли "Катерина", "Наймичка", "Кавказ" и еще несколько крупных произведений. В 1845 году появился знаменитый "Заповіт".
В 1846 году Шевченко уже в Киеве. Здесь он сближается с историком и публицистом Николаем Костомаровым и знакомится с членами Кирилло-Мефодиевского общества .
Участники этого общества впоследствии были арестованы и обвинены в создании политической организации.
Следствие не смогло доказать причастность Шевченко к деятельности кирилло-мефодиевцев, но он был признан виновным "по собственным отдельным действиям".
В конце мая 1847 года 33-летнего Шевченко определили на военную службу в Оренбургском крае. Под строжайшим наблюдением и с запретом писать и рисовать .
В 1857 году благодаря настойчивым ходатайствам влиятельных друзей Шевченко освободили . Он вернулся в Петербург, где был принят в семье графа Толстого.
Тарас Григорьевич увлекался поэзией и искусством , пытался создать семью, но надолго его не хватило.
Скончался в Санкт-Петербурге 10 марта 1861 года от водянки. Кобзарь похоронен на Чернечей горе близ Канева (Черкасская область).
Каков Тарас Шевченко?
Фото из открытых источников
Слова, цитаты, произведения Кобзаря – часть современной Украины . Художники осовременивают портреты Тараса Шевченко, ученые и литераторы, как, впрочем, и школьники различных возрастов, продолжают изучать его наследие.
Фото из открытых источников
Портреты Шевченко можно встретить как на улице, так и во многих домах.
"Иконы революции".
"Кобзарь" – обязательная часть многих библиотек как украинцев, так и жителей других стран мира.
Фото из открытых источников
Картины Тараса Шевченко – менее известная, но также популярная часть его наследия. Как и гравюры, как и прозаические произведения.
Сон бабушки и внучки Фото из открытых источников
Многогранное творчество Кобзаря – то, что спустя 204 года вызывает интерес и желание изучать.
Каким будет Тарас Шевченко?
Фото из открытых источников
Таким и будет. Современным Кобзарем из прошлого , который будет вызывать неизменные дискуссии, обсуждения и просто привлекать к себе внимание. И творчеством, и своей жизнью, и влиянием на жизнь украинской нации. Спустя несколько сотен лет.
Интересные факты
- Тарас Шевченко оставил свой след в космосе . В 1973-1975 годах автоматическая станция "Маринер-10" впервые сфотографировала Меркурий с близкого расстояния. На планете были обнаружены кратеры разных размеров.
Фото из открытых источников
Их назвали в честь художников, музыкантов, писателей и поэтов. Один из 300 кратеров Меркурия получил имя Тараса Григорьевича Шевченко . Диаметр кратера Шевченко - 137 километров.
- Всем известен наиболее популярный образ Кобзаря у художников. Однако историки уверяют, что, проживая в Санкт-Петербурге, Шевченко был модником и одевался несколько иначе.
- Тарас Шевченко любил выпить . По крайней мере так утверждали его современники. К примеру, Николай Костомаров. Именно он и о любимом напитке Шевченко – чае с ромом :
"Я никогда не видалъ его пьянымъ, а замѣчалъ только, что когда подадутъ ему чай, то онъ наливалъ такую массу рому, что всякій другой, казалось, не устоялъ бы на ногахъ".
- После смерти Тарас Григорьевич был похоронен в Санкт-Петербурге. И только спустя несколько месяцев его перезахоронили на Чернечей горе возле Канева.
- Многие стихи Шевченко стали песнями . "Реве та стогне Дніпр широкий" многие ведь пели, правда? :)
Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за новим стилем) 1814 р. у с. Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Звенигородський район Черкаської області) у родині Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко.
Батьки Шевченка були кріпаками магната генерал-лейтенанта Василя Васильовича Енгельгарда - поміщика, що володів 50 тис. кріпаків і був власником близько 160 тис. десятин землі. Через рік після народження Тараса родина переїздить із Моринців до Кирилівки, у ній, окрім Тараса, було 6 дітей - старші - Катерина та Марія, брат Микита, молодші - Ярина, Марія, брат Йосип.
1843 року Шевченко змалює хату в Кирилівці, де провів своє дитинство. У восьмирічному віці батько віддав Тараса до школи, до кирилівського дячка-вчителя Павла Рубана. 1823 р., коли Тарасу було дев’ять років, померла мати. Батько одружується вдруге на Оксані Терещенко, 1825 року помирає і сам батько Тараса.
Залишившись сиротою, малий Тарас деякий час жив у дядька Павла, який став опікуном сиріт. Згодом майбутній поет іде школярем-попихачем до кирилівського дяка Петра Богорського, де його життя було постійно напівголодним. Звідти він тікає у Лисянку до диякона-живописця, а згодом - у село Тарасівку до дяка-маляра, але дяк відмовив йому. Утративши надію стати маляром, Т. Шевченко повертається до Кирилівки й пасе громадську череду.
1827 року Т. Шевченко наймитує у кирилівського священика Григорія Кошиця. Із ранніх років він цікавився народною творчістю, у дяків навчився читати й писати, рано виявився у хлопця хист і до малювання, який помітив маляр із села Хлипнівці, але на той час Шевченкові було вже чотирнадцять років і його зробили козачком В.В. Енгельгардта.
Восени 1829 року разом з обслугою Енгельгардта Шевченко виїздить до міста Вільно. Помітивши здібності козачка до малювання, Енгельгардт віддає Тараса вчитися у досвідченого майстра, можливо, Яна Рустемаса. 1831 року сімнадцятирічний Шевченко приїздить до Петербурга, куди було переведено Енгельгардта, 1832 року Енгельгардт законтрактував Шевченка на чотири роки Ширяєву - різних живописних справ майстру.
1836 року Т.Г. Шевченко у складі артілі Ширяєва розписує театр у Петербурзі. Цього ж року він знайомиться з учнем Академії мистецтв Іваном Сошенком. Пізніше відбувається знайомство художника-кріпака з Гребінкою, Григоровичем, Венеціановим, Жуковським, Брюлловим. У лютому 1837 року Товариство заохочення художників дозволило Шевченкові (неофіційно) відвідувати навчальні класи. У квітні 1837 року Брюллов створює портрет Жуковського, який був розіграний у лотереї за 2500 карбованців. За ці гроші було викуплено Тараса Шевченка з кріпацтва. 25 квітня 1838 року на квартирі Брюллова йому була вручена Жуковським відпускна.
Цього ж року Т.Г. Шевченка було офіційно зараховано “стороннім учнем” до Академії мистецтв. Український митець із великою жадобою слухає лекції в академії, багато читає, користується бібліотекою Брюллова, пише вірші, відвідує театр, виставки, музеї - швидко здобуває знання. 1838 року Шевченко знайомиться із художником Штернбергом.
У січні 1839 р. Т.Г. Шевченка зарахували пансіонером Товариства заохочення художників, а згодом, у квітні, нагородили срібною медаллю 2-го ступеня за малюнок з натури. 1840 року його було нагороджено срібною медаллю 2-го ступеня за першу картину олійними фарбами “Хлопчик-жебрак дає хліб собаці”.
У цей період життя митця захоплює і літературна творчість. 1837 року ним була написана балада “Причинна”, 1838 - поема “Катерина”, елегія “На вічну пам’ять Котляревському”, 1839 - поезія “Тополя”, “До Основ’яненка”.
1840 року побачила світ збірка творів Шевченка “Кобзар”, що містила вісім творів: “Думи мої …”, “Перебендя”, “Катерина”, “Тополя”, “Думка”, “До Основ’яненка”, “Іван Підкова”, “Тарасова ніч”. 1841 року вийшов альманах “Ластівка” із п’ятьма творами Шевченка: баладою “Причинна”, поезіями “Вітре буйний”, “На вічну пам’ять Котляревському”, “Тече вода в синє море…”, першим розділом поеми “Гайдамаки” - “Галайда”, окремим виданням вийшла поема “Гайдамаки”. У вересні того ж року Шевченка відзначено третьою срібною медаллю 2-го ступеня за картину “Циганка-ворожка”.
Із-під пензля Шевченка виходять малюнки “Козацький бенкет” (1838), “Натурниця” (1840) та низка портретів. Він ілюструє чимало художніх творів. 1840 р. з’являється “Марія” - малюнок до поеми О.С. Пушкіна “Полтава”, 1841 – до оповіданнь Квітки-Основ’яненка “Знахарь”, Надєждіна “Сила волі”, 1842 - “Зустріч Тараса Бульби з синами” до повісті “Тарас Бульба”. Визначним твором цього періоду є картина олійними фарбами “Катерина” 1842 року. Захоплюючись театром, Шевченко пробував свої сили і в драматургії. 1842 року з’явився уривок із п’єси “Никита Гайдай”, написаної російською мовою та поема “Слепая”. 1843 року Шевченко завершив драму “Назар Стодоля”, а 1844 р. у Петербурзі окремим виданням вийшла поема “Гамалія”.
19 травня 1843 року Т.Г. Шевченко разом із Є.П. Гребінкою їде в Україну. Зупинився Т.Г. Шевченко в Качанівці, яка належала Тарновському. Із Качанівки поет виїздить до Києва, де виконує кілька малюнків історичних пам’яток. Під час перебування у Києві він познайомився з М. Максимовичем, П. Кулішем та з художником Сенчило-Стефановським, із яким вони 1846 р. брали участь у розкопках могили Переп’ятихи біля Фастова. Із Києва Шевченко поїхав до Гребінки в “Убіжище” біля Пирятина, а звідти до с. Мойсівки (тепер с. Мосівка Драбівського району на Черкащині), де знайомиться з О. Капністом, П. Лукашевичем. Разом із ними Шевченко побував у Яготині в маєтку Рєпніних. На деякий час Шевченко знову приїздить до Києва, потім відвідує Запорізьку Січ, острів Хортицю, села Покровське, Чигирин, Суботів. У серпні 1843 р. у селі Березівка письменник побував у П. Лукашевича. У вересні Т. Шевченко відвідує Кирилівку, зустрічається з братами і сестрами, пише малюнок “Хата батьків Т.Г. Шевченка в с. Кирилівці”.
В Україні Шевченко зробив чимало ескізів олівцем до задуманої серії офортів “Живописна Україна”. З Кирилівки їде на Березань, де пише вірш “Розрита могила”. Деякий час поет живе в Ісківцях у Афанасьєва-Чужбинського, робить спроби перекладати твори польських поетів. Із жовтня 1843 р. Т. Шевченко живе переважно в Яготині у Рєпніних. Тут Шевченко робить на замовлення дві копії портрета М. Рєпніна, малює дітей В. Рєпніна та автопортрет, пише поему “Тризна”, яку присвячує Варварі Рєпніній, знайомиться із сестрами Псьол.
Із Яготина поет їздив у Лубни, Пирятин, Березову Рудку, Ковалівку. Залишивши Яготин, Шевченко відвідав Мойсівку, побував у Я. Бальмена у Линовиці, де бачив альбом “Вірші Тараса Шевченка”, переписаний латинським алфавітом та ілюстрований Я. Бальменом і художником М. Башиловим. Побував Т. Шевченко у селі Турівці у маєтку М. Маркевича. Відвідав Київ і на початку 1844 р. виїхав до Москви, де знайомиться з істориком Бодянським, Шафариком, зустрівся з Щепкіним. Пише поезію “Чигирине, Чигирине…”.
Із Москви Шевченко виїхав до Петербурга. У листопаді 1844 року побачив світ перший випуск “Живописной України”, до якого увійшли шість офортів: “У Києві”, “Видубицький монастир у Києві”, “Старости”, “Судня рада”, “Дари Богдановії українському народові”, “Казка”.
1844 р. поет закінчує поему “Сова”, створює поему “Сон”, поезії “Дівичії ночі”, “У неділю не гуляла…”, “Чого мені тяжко, чого мені нудно…”, “Заворожи мені, волхве…” та вірш “Гоголю”.
У березні 1845 р. Т. Шевченко закінчив навчання в Академії мистецтв, йому було присвоєно звання “некласного художника”. У кінці березня Шевченко виїздить до Москви, де зустрічається зі Щепкіним та Бодянським. У квітні 1845 року Шевченко приїздить в Україну, щоб постійно тут жити і працювати. 22 квітня поет прибув у Київ, де зустрівся із Максимовичем.
Одержавши від Київської Археологічної комісії доручення зарисувати історичні пам’ятки, Шевченко вирушає на Звенигородщину. У Густинському монастирі він виконує кілька малюнків. У середині серпня Т. Шевченко приїздить до Переяслава, де змальовує кілька пам’яток. Відвідавши село Андруші, він малює дві сепії “Андруші”, у вересні 1845 гостює у Кирилівці.
На початку жовтня Т. Шевченко приїхав у Миргород. Тут він написав поезії “Не женися на багатій…”, “Не завидуй багатому…” та містерію “Великий льох”. У Переяславі, де він живе у Козачковського, Шевченко пише поеми “Наймичка”, “Кавказ”, вступ до поеми “Єретик”. Завершені твори 1843-1845 років Шевченко об’єднав у альбом “Три літа”. Наприкінці листопада поет їздив до Києва, а незабаром його офіційно затвердили співробітником Київської Археологічної комісії.
Наприкінці грудня тяжко хворий Шевченко приїхав до Переяслава, там він написав “Заповіт”. У січні-лютому поет їздив на Чернігівщину. Навесні деякий час жив у Києві, познайомився із членами Кирило-Мефодіївського товариства Костомаровим, Гулаком, Посядою, Марковичем, Пильчиковим, Тулубом, зустрівся із Білозерським. У вересні Шевченко виїхав на Поділля й Волинь збирати перекази і пісні та описувати історичні пам’ятки. У кінці жовтня повернувся до Києва.
У січні 1847 побував у Борзні, Оленівці. У березні жив у Седневі, у А. Лизогуба. Наприкінці березня 1847 р. почались арешти членів Кирило-Мефодіївського товариства. Т. Шевченка заарештували 5 квітня 1847 року на дніпровській переправі, коли він повертався до Києва, та відібрали збірку “Три літа”.
17 квітня 1847 року Т.Г. Шевченка привезли до Петербурга і ув’язнили в казематі “Третього відділу”. Тут він створив цикл поезій “В казематі” (“В. Костомарову”, “Чи ми ще зійдемося знову?”, “Мені однаково…”, “Садок вишневий коло хати”).
Його участь у Кирило-Мефодіївському товаристві не була доведена, але документом для обвинувачення був альбом “Три літа”. Згодом Т. Шевченка заслали рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу, заборонивши писати й малювати. 8 червня 1847 його доставили в Оренбург, а незабаром відправили в Орську фортецю. Цей шлях він описав у повісті “Близнеці”.
В Орській фортеці із-під пера Т. Шевченка з’являються нові вірші: “Думи мої, думи мої…”, “Згадайте, братія моя…”, поеми “Княжна”, “Сон”, “Москалева криниця”, поезії “N. N.” (“Мені тринадцятий минало”), “Іржавець”, “А.О. Козачковському”, “Полякам”. У кінці 1847 р. він відновлює листування з друзями і знайомими, зближується з багатьма польськими засланцями: Фішером, Завадським, Крулікевичем, Вернером.
У першій половині 1848 р. в Орській фортеці Шевченко написав чотири твори: “А нумо знову віршувать”, “У бога за дверми лежала сокира”, “Варнак”, “Ой гляну я, подивлюся…”. У березні 1848 р. Т.Г. Шевченка як художника включили до складу Аральської описової експедиції. Тут він виконав малюнки “Пожежа в степу”, “Джангисагач”, “Укріплення Раїм. Вид з верфі на Сирдар’ї”, “Урочище Раїм з заходу”, “Укріплення Раїм”, “Спорядження шхун” (два малюнки), “Пристань на Сирдар’ї”, та інші.
Восени 1849 р. експедиція повернулася до Оренбурга, і Шевченко залишився опрацьовувати її матеріали. 23 квітня 1850 року Т. Шевченка заарештували за доносом офіцера Ісаєва, поета відправили до Орська і там допитували, згодом його перевели у віддалене Новопетровське укріплення. Тут Шевченко читав періодичні видання, зустрічався з ученими й мандрівниками, які відвідували укріплення, листувався зі знайомими.
Улітку 1851 р. Т. Шевченка як художника включили до складу Каратауської експедиції, де він здобув деяку можливість малювати. Після смерті Миколи Першого на Шевченка не була поширена амністія політичним в’язням і засланцям. Лише 1857 року, завдяки клопотанню друзів, поета звільнили із заслання. Чекаючи дозволу на звільнення, Шевченко почав вести “Щоденник”.
2 серпня 1857 року Т.Г. Шевченко відбув із Новопетровського укріплення, одержавши дозвіл від коменданта Ускова їхати до Петербурга. Дорогою Шевченко малював краєвиди і портрети. Прибувши до Нижнього Новгорода, довідався, що йому заборонено в’їзд до обох столиць. Доброзичливий медик засвідчив хворобу Шевченка, що дало йому можливість прожити усю зиму у Нижньму Новгороді.
За зиму 1857-1858 рр. Шевченко створив багато портретів, малюнків, редагував і переписував у “Більшу книжку” свої поезії періоду заслання, написав нові поетичні твори: “Неофіти”, “Юродивий”, триптих “Доля”, “Муза”, “Слава”. Одержавши дозвіл на проживання у столиці, 8 березня поет залишив Нижній Новгород і через два дні прибув до Москви. Тут він зустрічається з друзями, знайомиться з діячами науки і культури.
27 березня Шевченко прибув до Петербурга, де познайомився із М. Чернишевським. Жив поет спочатку в Лазаревського, а потім в Академії мистецтв, у відведеній йому майстерні. Як художник Шевченко після заслання найбільшу увагу приділяє гравіруванню. У жанрі гравюри він став справжнім новатором у Росії. 1856 року почали з’являтися у пресі переклади деяких його творів.
На початку 1859 року вийшла збірка “Новые стихотворения Пушкина и Шевченко”. У травні 1859 року Шевченко одержав дозвіл виїхати в Україну і за поетом встановили суворий таємний нагляд. Т. Шевченко кілька днів жив у Кирилівці, бачився з рідними. У цей період він написав чимало поезій та малюнків. Поет мав намір купити недалеко від с. Пекарів ділянку землі, щоб збудувати хату й оселитися.
15 липня поблизу с. Прохорівки його заарештували, звинувативши у блюзнірстві. Згодом поета звільнили, але наказали виїхати до Петербурга. 7 вересня 1859 року він прибув до Петербурга. На початку 1860 року вийшов друком “Кобзар”, двома накладами вийшов альманах “Хата” із дев’ятьма новими поезіями Шевченка, об’єднаними під редакційною назвою “Кобзарський гостинець”. У журналі “Народное чтение” як лист до його редактора опубліковано автобіографію поета.
Незважаючи на фізичне знесилення внаслідок заслання, поетичні сили Шевченка були невичерпні. 2 вересня 1860 р. Рада Академії мистецтв ухвалила надати Шевченкові звання академіка гравірування. 1861 року Шевченко видав підручник для недільних шкіл, назвавши його “Букварь южнорусский”. Поет дбав про поширення освіти серед народу. На початку 1861 року поет почував себе дедалі гірше.
13 січня Т. Шевченко одержав від Білозерського два примірники першого номера журналу “Основа”, де на перших десяти сторінках було вміщено його поезії під назвою “Кобзар”. У рецензії “Современника” на цей номер журналу підкреслено першорядну роль Шевченка в українській літературі, світове значення його творчості. У своєму останньому вірші “Чи не покинуть нам, небого” поет висловив впевненість, що його творчість не потоне в річці забуття.
10 березня 1861 року о 5 годині 30 хвилин ранку помер Тарас Григорович Шевченко. Над домовиною Шевченка в Академії мистецтв виголошено промови українською, російською та польською мовами. Поховали поета спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі. 26 квітня 1861 року домовину із тілом поета поїздом повезли до Москви. На Україну труну везли кіньми. До Києва прах Шевченка привезли 6 травня увечері, а наступного дня його перенесли на пароплав “Кременчуг”. 8 травня пароплав прибув до Канева, й тут, на Чернечій (тепер Тарасова) горі, поета поховали. Над ним насипали високу могилу, вона стала священним місцем для українського та інших народів світу.
Загрузка...
