Тарас григорьевич шевченко биография. Тарас шевченко биография. В далекой ссылке

Фото 1859 года.
Адольф Денье

Тарас Григорьевич Шевченко родился 9 марта (28 февраля по старому стилю) 1814 года в селе Моринцы Киевской губернии Российской империи (сейчас Звенигородский район Черкасской области Украины).
Отец - Григорий Иванович Шевченко (1781 - 1825). Крепостной крестьянин.
Мать - Катерина Якимовна Бойко (1783 - 1823) была семьи переселенцев из Прикарпатья.
В 1816 году семья Шевченко переезжает в село Кириловка (сейчас село Шевченково в Черкасской области Украины) к Ивану Андреевичу Шевченко (1761 - 1849), деду Тараса Григорьевича. Через некоторое время семья переезжает в свой дом в этом же селе. С двенадцати лет Тарас остался без родителей, в 1823 году умирает мать, а двумя года позже, в 1825, и отец. Это было началом его взрослой жизни. Ему пришлось побывать в прислуге у дьячка-учителя, где он научился грамоте, помощником дьячков-моляров, у которых он научился рисовать. В 15 лет попал в прислугу помещика Энгельгардта сначала в роли поварёнка, затем слуги-«казачка». При помощи помещика, Тарас Григорьевич обучается рисованию у Яна Рустема (живописец и преподаватель Виленского университета), и в дальнейшем в 1832 году к художнику Ширяеву.
При помощи Брюллова, Венецианова и Жуковского в 1838 году был выкуплен у Энгельгардта и получил вольную. И в том же году поступает в Петербургскую Академию Художеств.
1840-1846 лучшие года Шевченко. Расцвет его творчества. В эти годы вышли сборник стихов «Кобзарь» (1840, более полное издание в 1860), поэмы «Гайдамаки»(1841), «Сон»(1844), «Наймичка»(1845).
За участие в Кирилло-Мефодиевском обществе (тайная антикрепостническая организация в Российской империи) в 1847 году был арестован и сослан рядовым в отдельный Оренбургский корпус с запретом писать и рисовать. Но в 1848-1849 годах, во время экспедиции по изучению Аральского моря, с разрешения генерала Обручева и лейтенанта Бутакова, зарисовывал местные пейзажи, за что в дальнейшем был сослан в Новопетровское (сейчас город Форт-Шевченко на полуострове Мангышлак в Мангистауской области в Казахстане), а генерал и лейтенант получили выговоры.
В 1857 году, благодаря содействию вице-президента Академии художеств графа Ф. П. Толстого и его супруги графини А. И. Толстой, был освобожден и вернулся по Волге в Санкт-Петербург в 1858. Жизнь Шевченко этого периода хорошо известна по его «Дневнику» (личный дневник, который Т.Г.Шевченко вел в 1857-1858 годах)
В 1859 году дважды побывал в Украине у своего друга Козачковского, который смог сохранить много художественных произведений Шевченко для будущих поколений.
2 сентября 1860 году Тарасу Григорьевичу Шевченко была присуждена степень академика по гравированию.
Перед смертью начал заниматься составлением школьных учебников для народа на украинском языке.
Умер Тарас Григорьевич Шевченко 10 марта 1861 году (26 февраля по старому стилю), на следующий день после своего 47 дня рождения от водянки. Похоронили Тараса Григорьевича Шевченко на Смоленском православном кладбище Санкт-Петербурга. Спустя 58 дней прах Тараса Григорьевича перезахоронили на Чернечьей горе в Каневе (Черкасская область в Украине) в соответствии с его «Завещанием».
Живопись Шевченко положила начало реалистическому направлению в украинском искусстве.
Литературное наследие Шевченко, центральную роль в котором играет поэзия, в частности сборник «Кобзарь», считается основой современной украинской литературы и во многом литературного украинского языка.
Ввиду того, что большая часть прозы Тараса Григорьевича Шевченко написана на русском языке, так же как и некоторые стихи, большинство исследователей относят его творчество, как к украинской, так и к русской литературе.

Заповіт Як умру, то поховайте Мене на могилі, Серед степу широкого, На Вкраїні милій, Щоб лани широкополі, І Дніпро, і кручі Було видно, було чути, Як реве ревучий. Як понесе з України У синєє море Кров ворожу… отоді я І лани і гори - Все покину і полину До самого Бога Молитися… а до того Я не знаю Бога. Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте. І мене в сім’ї великій, В сім’ї вольній, новій, Не забудьте пом’янути Незлим тихим словом. 25 грудня 1845 року в місті Переяславі.

Завещание Как умру, похороните На Украйне милой, Посреди широкой степи Выройте могилу, Чтоб лежать мне на кургане, Над рекой могучей, Чтобы слышать, как бушует Старый Днепр под кручей. И когда с полей Украйны Кровь врагов постылых Понесет он… вот тогда я Встану из могилы - Подымусь я и достигну Божьего порога, Помолюся… А покуда Я не знаю Бога. Схороните и вставайте, Цепи разорвите, Злою вражескою кровью Волю окропите. И меня в семье великой, В семье вольной, новой, Не забудьте - помяните Добрым тихим словом.

Украинский поэт, прозаик и художник Тарас Григорьевич Шевченко родился 9 марта (25 февраля по старому стилю) 1814 года в селе Моринцы Киевской губернии (ныне Черкасская область, Украина) в семье крепостного крестьянина.

Последними прозаическими произведениями Тараса Шевченко были повести "Прогулка с удовольствием и не без морали" (1856-1858) и дневниковые записи "Журнал". В 1858 году был написан ряд высоких образцов интимной и пейзажной лирики.

В последние годы жизни Шевченко активно занимался просветительской деятельностью. Он подготовил к печати "Букварь" для вечерних школ, который был выпущен тиражом в 10 тысяч экземпляров за счет автора, вместе с другими участниками петербургского украинского общества "Громада" готовил к выпуску первый номер журнала "Основа".

Кроме того, Шевченко работал в областях станковой живописи, графики, монументально-декоративной росписи и скульптуры. В 1859-1860 годах он выполнил офорты из произведений зарубежных и русских художников. За успехи в этом искусстве Академия художеств присвоила Шевченко звание академика гравирования.

Скончался Тарас Шевченко 10 марта (26 февраля по старому стилю) 1861 года. Был похоронен на Смоленском кладбище в Петербурге, а через два месяца гроб с его телом, в соответствии с завещанием поэта, был перевезен на Украину и похоронен на Чернечьей горе возле Канева.

Произведения Шевченко переведены почти на все языки мира, многие произведения положены на музыку Николаем Лысенко и другими композиторами.

Стихотворения "Думы мои, думы мои", "Завещание", начало баллады "Порченая" ("Реве та стогне Днiпр широкий") стали народными песнями.

Именем Шевченко на Украине названы учебные заведения, театры, площади, улицы. Национальная опера Украины, Киевский национальный университет, центральный бульвар города Киева носят имя Тараса Шевченко. На сегодняшний день насчитывается 1384 памятника Тарасу Шевченко в мире: 1256 в Украине и 128 за рубежом — в 35 государствах.

Материал подготовлен на основе информации открытых источников

Сначала в биографии Шевченко была потеряна мать, затем в 1825 году умер отец. Так началась его тяжелая, суровая жизнь. Вскоре он обучился грамоте, стал понемногу рисовать. В 1829 году начал служить у помещика Энгельгардта. В Вильне (Вильнюсе) в биографии Шевченко Тараса проходило обучение у преподавателя университета Рустема.

В 1840 году начался самый плодотворный в жизни поэта период. Вышел сборник «Кобзарь» Шевченко, были написаны несколько известнейших его произведений («Гайдамаки», «Катерина», «Хусточка», «Наймичка»).

Стихи Шевченко были восприняты критикой отрицательно, зато были близки народу.

Как художник Шевченко также не переставал творить. Им был создан ряд картин в духе критического реализма (например, «Катерина»). После сближения с киевским кирилло-мефодиевским обществом, его арестовали. Затем в биографии Шевченко Т.Г. последовала ссылка в Орскую крепость Оренбургской области. Ему запретили писать, рисовать, что было очень тяжело для творческого человека. После экспедиции на Аральское море, Шевченко перевели в Новопетровское, где он находился до 1857 года. Там было написано несколько Повестей: «Художник», «Книгиня» и другие.

Освободившись (главным образом благодаря графу Ф.П. Толстому), вернулся в Петербург. В последние годы в биографии Шевченко было создано мало стихотворений, картин. 26 февраля 1861 года великий поэт скончался. Памятники Шевченко установлены не только на территории Украины, а также в России, США, Парагвае, Франции.

Оценка по биографии

Новая функция! Средняя оценка, которую получила эта биография. Показать оценку

Национальный герой Украины. Не знать его биографию стыд для любого, уважающего себя украинца.
Родился поэт 9 марта (25 февраля) 1814. Местом его появления на свет было село Моринцы (Киевская губерния на то время). К несчастью Тараса, родился он в семье крепостного, помещиком которого был Энгельгардт. После 2 лет проживания в Моринцах семья Тараса Григорьевича переехала в с. Кириловку, где он и провел все свое тяжелое детство. «Тяжелое», потому что его мать умерла в 1823г ., когда Тарасу Шевченко было всего 9 лет. После ее смерти отец женился второй раз, причем его избранницей была вдова, у которой было трое детей. Неудивительно, что она недолюбливала Тараса Шевченко и относилась к нему сурово, а порой и жестоко. Единственным человеком, который относился к Тарасу с пониманием и сочувствием, была его сестра, Екатерина. Но после того как она вышла замуж ее поддержка закончилась. В 1825 умирает отец, а Шевченко только исполнилось 12 лет. Началась взрослая жизнь, несправедливая и жестокая…

Тарас Шевченко с рождения любил писать и рисовать. В детстве он часто прятался в бурьяны и на маленьком клаптике бумаги сочинял стихи или рисовал. Несмотря на то, что он остался сиротой, Тарас Григорьевич старался найти себе учителей. И находил. Первым его учителем был дьячок, который любил выпить и не раз сек Тараса из-за плохого настроения. Несмотря на такую учебу, Шевченко все-таки смог выучить грамоту. Вторыми его учителями были соседние маляры, но они смогли лишь обучить Тараса Шевченка элементарным приемам рисования. После них Шевченко стал пастухом овец, но недолго им был, так как когда ему стукнуло 16 (в 1829г .) его забрали в прислуги Энгельгардта (изначально в роли поваренка, потом - казачка).
Увлеченье живописью не проходило, а наоборот увеличивалось с каждой минутой. За эту страсть Шевченко не раз получал «по шее» от своего хозяина. Устав лупить Тараса и заметив у него талант к рисованию, Энгельгардт отдал его на обучение к мастеру живописи, Ширяеву. Именно там Шевченку, удавалось (когда улыбалась удача) срисовывать статуи в Летнем саду и посещать Эрмитаж. Однажды, срисовывая очередную статую, Тарас Шевченко познакомился с И.М. Сошенком. Это знакомство сыграло огромную роль в биографии Тараса Шевченка . Ведь именно благодаря Сошенко он познакомился Венециановым, Брюлловым, Жуковским. Эти люди и выкупили Шевченко у помещика Энгельгардта. По тем временам это было целое состояние. И что б получить его получить Брюллов нарисовал портрет Жуковского. С помощью графа Вьельгорского был устроен частный аукцион, на котором продали этот портрет за 2500 рублей. Именно за эту цену был освобожден Тарас Григорьевич Шевченко 22 апреля 1838 г.

Думаю, не стоит и говорить, что чувства благодарности Шевченко не было меры. Он даже посвятил одно из самых знаменитых своих произведений «Катерина» Жуковскому.1840 - 1847 - период расцвета творчества Тараса Шевченка. Как раз в это время вышли такие великие произведения как: «Гайдамаки» (самая большая работа), «Перебедня», «Тополя», «Катерина», «Наймичка», «Хусточка». Естественно, что все они осуждались критикой, ведь были написаны на украинском языке.
В 1846г . поэт приезжает на Украину в Киев, где сближается с Н.И. Костомаровым, который и подтолкнул его к вступлению в Кирилло-Мефодиевское общество. К несчастью для Шевченко, члены этого общества были арестованы и обвинены в политической измене, за что и понесли разного вида наказания. Тарасу Григорьевичу досталось больше всего из-за его стихотворений- он был отправлен в ссылку в Орскую крепость. Самое страшное в этом было не то, что он был лишен свободы, а то, что его лишили возможности писать и рисовать, причем никакие ходатайства его друзей не смогли ему помочь. Небольшим спасением для него стала экспедиция по Аральському морю в 1848- 1849г . Благодаря нормальному отношению лейтенанта Бутакова, Тарасу Шевченку было разрешено срисовывать пейзажи побережья.
Но счастье длилось не долго, вскоре о благоприятном отношении к Тарасу Шевченко узнало правительство, как результат - Шевченко отправили в новую ссылку в Новопетровское, лейтенант получил выговор. Тарас Григорьевич находился в Новопетровском с 17октября 1850г . по 2 августа 1857г . Пребывание в этой ссылке было очень тягостным (особенно первое время). Из-за невозможности рисовать Шевченко начал пробовать себя в лепке и делании фотографий, но это в то время было дорогое занятие. Поэтому он бросил это занятие и снова взялся за перо и написал несколько русских повестей - «Княгиня», «Художник», «Близнецы». В этих произведениях Тарас Шевченко очень много написал автобиографической информации.

В 1857г . Шевченко с подорвавшимся здоровьем освободили. С 1858г . по 1859 г. Тарас Шевченко проживал у Ф.П. Толстого.В 1859г Тарас Григорьевич Шевченко поехал на родину. У него сразу же появилась мысль приобрести домик над рекой Днепр, но, к сожалению, не довелось, 10 марта (26 февраля) 1861г . он умер. Его похоронили по его «Заповіту», над Днепром. После своей смерти он оставил после себя сокровище для украинской нации - «Кобзарь».

Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за новим стилем) 1814 р. у с. Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Звенигородський район Черкаської області) у родині Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко.

Батьки Шевченка були кріпаками магната генерал-лейтенанта Василя Васильовича Енгельгарда - поміщика, що володів 50 тис. кріпаків і був власником близько 160 тис. десятин землі. Через рік після народження Тараса родина переїздить із Моринців до Кирилівки, у ній, окрім Тараса, було 6 дітей - старші - Катерина та Марія, брат Микита, молодші - Ярина, Марія, брат Йосип.

1843 року Шевченко змалює хату в Кирилівці, де провів своє дитинство. У восьмирічному віці батько віддав Тараса до школи, до кирилівського дячка-вчителя Павла Рубана. 1823 р., коли Тарасу було дев’ять років, померла мати. Батько одружується вдруге на Оксані Терещенко, 1825 року помирає і сам батько Тараса.

Залишившись сиротою, малий Тарас деякий час жив у дядька Павла, який став опікуном сиріт. Згодом майбутній поет іде школярем-попихачем до кирилівського дяка Петра Богорського, де його життя було постійно напівголодним. Звідти він тікає у Лисянку до диякона-живописця, а згодом - у село Тарасівку до дяка-маляра, але дяк відмовив йому. Утративши надію стати маляром, Т. Шевченко повертається до Кирилівки й пасе громадську череду.

1827 року Т. Шевченко наймитує у кирилівського священика Григорія Кошиця. Із ранніх років він цікавився народною творчістю, у дяків навчився читати й писати, рано виявився у хлопця хист і до малювання, який помітив маляр із села Хлипнівці, але на той час Шевченкові було вже чотирнадцять років і його зробили козачком В.В. Енгельгардта.

Восени 1829 року разом з обслугою Енгельгардта Шевченко виїздить до міста Вільно. Помітивши здібності козачка до малювання, Енгельгардт віддає Тараса вчитися у досвідченого майстра, можливо, Яна Рустемаса. 1831 року сімнадцятирічний Шевченко приїздить до Петербурга, куди було переведено Енгельгардта, 1832 року Енгельгардт законтрактував Шевченка на чотири роки Ширяєву - різних живописних справ майстру.

1836 року Т.Г. Шевченко у складі артілі Ширяєва розписує театр у Петербурзі. Цього ж року він знайомиться з учнем Академії мистецтв Іваном Сошенком. Пізніше відбувається знайомство художника-кріпака з Гребінкою, Григоровичем, Венеціановим, Жуковським, Брюлловим. У лютому 1837 року Товариство заохочення художників дозволило Шевченкові (неофіційно) відвідувати навчальні класи. У квітні 1837 року Брюллов створює портрет Жуковського, який був розіграний у лотереї за 2500 карбованців. За ці гроші було викуплено Тараса Шевченка з кріпацтва. 25 квітня 1838 року на квартирі Брюллова йому була вручена Жуковським відпускна.

Цього ж року Т.Г. Шевченка було офіційно зараховано “стороннім учнем” до Академії мистецтв. Український митець із великою жадобою слухає лекції в академії, багато читає, користується бібліотекою Брюллова, пише вірші, відвідує театр, виставки, музеї - швидко здобуває знання. 1838 року Шевченко знайомиться із художником Штернбергом.

У січні 1839 р. Т.Г. Шевченка зарахували пансіонером Товариства заохочення художників, а згодом, у квітні, нагородили срібною медаллю 2-го ступеня за малюнок з натури. 1840 року його було нагороджено срібною медаллю 2-го ступеня за першу картину олійними фарбами “Хлопчик-жебрак дає хліб собаці”.

У цей період життя митця захоплює і літературна творчість. 1837 року ним була написана балада “Причинна”, 1838 - поема “Катерина”, елегія “На вічну пам’ять Котляревському”, 1839 - поезія “Тополя”, “До Основ’яненка”.

1840 року побачила світ збірка творів Шевченка “Кобзар”, що містила вісім творів: “Думи мої …”, “Перебендя”, “Катерина”, “Тополя”, “Думка”, “До Основ’яненка”, “Іван Підкова”, “Тарасова ніч”. 1841 року вийшов альманах “Ластівка” із п’ятьма творами Шевченка: баладою “Причинна”, поезіями “Вітре буйний”, “На вічну пам’ять Котляревському”, “Тече вода в синє море…”, першим розділом поеми “Гайдамаки” - “Галайда”, окремим виданням вийшла поема “Гайдамаки”. У вересні того ж року Шевченка відзначено третьою срібною медаллю 2-го ступеня за картину “Циганка-ворожка”.

Із-під пензля Шевченка виходять малюнки “Козацький бенкет” (1838), “Натурниця” (1840) та низка портретів. Він ілюструє чимало художніх творів. 1840 р. з’являється “Марія” - малюнок до поеми О.С. Пушкіна “Полтава”, 1841 – до оповіданнь Квітки-Основ’яненка “Знахарь”, Надєждіна “Сила волі”, 1842 - “Зустріч Тараса Бульби з синами” до повісті “Тарас Бульба”. Визначним твором цього періоду є картина олійними фарбами “Катерина” 1842 року. Захоплюючись театром, Шевченко пробував свої сили і в драматургії. 1842 року з’явився уривок із п’єси “Никита Гайдай”, написаної російською мовою та поема “Слепая”. 1843 року Шевченко завершив драму “Назар Стодоля”, а 1844 р. у Петербурзі окремим виданням вийшла поема “Гамалія”.

19 травня 1843 року Т.Г. Шевченко разом із Є.П. Гребінкою їде в Україну. Зупинився Т.Г. Шевченко в Качанівці, яка належала Тарновському. Із Качанівки поет виїздить до Києва, де виконує кілька малюнків історичних пам’яток. Під час перебування у Києві він познайомився з М. Максимовичем, П. Кулішем та з художником Сенчило-Стефановським, із яким вони 1846 р. брали участь у розкопках могили Переп’ятихи біля Фастова. Із Києва Шевченко поїхав до Гребінки в “Убіжище” біля Пирятина, а звідти до с. Мойсівки (тепер с. Мосівка Драбівського району на Черкащині), де знайомиться з О. Капністом, П. Лукашевичем. Разом із ними Шевченко побував у Яготині в маєтку Рєпніних. На деякий час Шевченко знову приїздить до Києва, потім відвідує Запорізьку Січ, острів Хортицю, села Покровське, Чигирин, Суботів. У серпні 1843 р. у селі Березівка письменник побував у П. Лукашевича. У вересні Т. Шевченко відвідує Кирилівку, зустрічається з братами і сестрами, пише малюнок “Хата батьків Т.Г. Шевченка в с. Кирилівці”.

В Україні Шевченко зробив чимало ескізів олівцем до задуманої серії офортів “Живописна Україна”. З Кирилівки їде на Березань, де пише вірш “Розрита могила”. Деякий час поет живе в Ісківцях у Афанасьєва-Чужбинського, робить спроби перекладати твори польських поетів. Із жовтня 1843 р. Т. Шевченко живе переважно в Яготині у Рєпніних. Тут Шевченко робить на замовлення дві копії портрета М. Рєпніна, малює дітей В. Рєпніна та автопортрет, пише поему “Тризна”, яку присвячує Варварі Рєпніній, знайомиться із сестрами Псьол.

Із Яготина поет їздив у Лубни, Пирятин, Березову Рудку, Ковалівку. Залишивши Яготин, Шевченко відвідав Мойсівку, побував у Я. Бальмена у Линовиці, де бачив альбом “Вірші Тараса Шевченка”, переписаний латинським алфавітом та ілюстрований Я. Бальменом і художником М. Башиловим. Побував Т. Шевченко у селі Турівці у маєтку М. Маркевича. Відвідав Київ і на початку 1844 р. виїхав до Москви, де знайомиться з істориком Бодянським, Шафариком, зустрівся з Щепкіним. Пише поезію “Чигирине, Чигирине…”.

Із Москви Шевченко виїхав до Петербурга. У листопаді 1844 року побачив світ перший випуск “Живописной України”, до якого увійшли шість офортів: “У Києві”, “Видубицький монастир у Києві”, “Старости”, “Судня рада”, “Дари Богдановії українському народові”, “Казка”.

1844 р. поет закінчує поему “Сова”, створює поему “Сон”, поезії “Дівичії ночі”, “У неділю не гуляла…”, “Чого мені тяжко, чого мені нудно…”, “Заворожи мені, волхве…” та вірш “Гоголю”.

У березні 1845 р. Т. Шевченко закінчив навчання в Академії мистецтв, йому було присвоєно звання “некласного художника”. У кінці березня Шевченко виїздить до Москви, де зустрічається зі Щепкіним та Бодянським. У квітні 1845 року Шевченко приїздить в Україну, щоб постійно тут жити і працювати. 22 квітня поет прибув у Київ, де зустрівся із Максимовичем.

Одержавши від Київської Археологічної комісії доручення зарисувати історичні пам’ятки, Шевченко вирушає на Звенигородщину. У Густинському монастирі він виконує кілька малюнків. У середині серпня Т. Шевченко приїздить до Переяслава, де змальовує кілька пам’яток. Відвідавши село Андруші, він малює дві сепії “Андруші”, у вересні 1845 гостює у Кирилівці.

На початку жовтня Т. Шевченко приїхав у Миргород. Тут він написав поезії “Не женися на багатій…”, “Не завидуй багатому…” та містерію “Великий льох”. У Переяславі, де він живе у Козачковського, Шевченко пише поеми “Наймичка”, “Кавказ”, вступ до поеми “Єретик”. Завершені твори 1843-1845 років Шевченко об’єднав у альбом “Три літа”. Наприкінці листопада поет їздив до Києва, а незабаром його офіційно затвердили співробітником Київської Археологічної комісії.

Наприкінці грудня тяжко хворий Шевченко приїхав до Переяслава, там він написав “Заповіт”. У січні-лютому поет їздив на Чернігівщину. Навесні деякий час жив у Києві, познайомився із членами Кирило-Мефодіївського товариства Костомаровим, Гулаком, Посядою, Марковичем, Пильчиковим, Тулубом, зустрівся із Білозерським. У вересні Шевченко виїхав на Поділля й Волинь збирати перекази і пісні та описувати історичні пам’ятки. У кінці жовтня повернувся до Києва.

У січні 1847 побував у Борзні, Оленівці. У березні жив у Седневі, у А. Лизогуба. Наприкінці березня 1847 р. почались арешти членів Кирило-Мефодіївського товариства. Т. Шевченка заарештували 5 квітня 1847 року на дніпровській переправі, коли він повертався до Києва, та відібрали збірку “Три літа”.

17 квітня 1847 року Т.Г. Шевченка привезли до Петербурга і ув’язнили в казематі “Третього відділу”. Тут він створив цикл поезій “В казематі” (“В. Костомарову”, “Чи ми ще зійдемося знову?”, “Мені однаково…”, “Садок вишневий коло хати”).

Його участь у Кирило-Мефодіївському товаристві не була доведена, але документом для обвинувачення був альбом “Три літа”. Згодом Т. Шевченка заслали рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу, заборонивши писати й малювати. 8 червня 1847 його доставили в Оренбург, а незабаром відправили в Орську фортецю. Цей шлях він описав у повісті “Близнеці”.

В Орській фортеці із-під пера Т. Шевченка з’являються нові вірші: “Думи мої, думи мої…”, “Згадайте, братія моя…”, поеми “Княжна”, “Сон”, “Москалева криниця”, поезії “N. N.” (“Мені тринадцятий минало”), “Іржавець”, “А.О. Козачковському”, “Полякам”. У кінці 1847 р. він відновлює листування з друзями і знайомими, зближується з багатьма польськими засланцями: Фішером, Завадським, Крулікевичем, Вернером.

У першій половині 1848 р. в Орській фортеці Шевченко написав чотири твори: “А нумо знову віршувать”, “У бога за дверми лежала сокира”, “Варнак”, “Ой гляну я, подивлюся…”. У березні 1848 р. Т.Г. Шевченка як художника включили до складу Аральської описової експедиції. Тут він виконав малюнки “Пожежа в степу”, “Джангисагач”, “Укріплення Раїм. Вид з верфі на Сирдар’ї”, “Урочище Раїм з заходу”, “Укріплення Раїм”, “Спорядження шхун” (два малюнки), “Пристань на Сирдар’ї”, та інші.

Восени 1849 р. експедиція повернулася до Оренбурга, і Шевченко залишився опрацьовувати її матеріали. 23 квітня 1850 року Т. Шевченка заарештували за доносом офіцера Ісаєва, поета відправили до Орська і там допитували, згодом його перевели у віддалене Новопетровське укріплення. Тут Шевченко читав періодичні видання, зустрічався з ученими й мандрівниками, які відвідували укріплення, листувався зі знайомими.

Улітку 1851 р. Т. Шевченка як художника включили до складу Каратауської експедиції, де він здобув деяку можливість малювати. Після смерті Миколи Першого на Шевченка не була поширена амністія політичним в’язням і засланцям. Лише 1857 року, завдяки клопотанню друзів, поета звільнили із заслання. Чекаючи дозволу на звільнення, Шевченко почав вести “Щоденник”.

2 серпня 1857 року Т.Г. Шевченко відбув із Новопетровського укріплення, одержавши дозвіл від коменданта Ускова їхати до Петербурга. Дорогою Шевченко малював краєвиди і портрети. Прибувши до Нижнього Новгорода, довідався, що йому заборонено в’їзд до обох столиць. Доброзичливий медик засвідчив хворобу Шевченка, що дало йому можливість прожити усю зиму у Нижньму Новгороді.

За зиму 1857-1858 рр. Шевченко створив багато портретів, малюнків, редагував і переписував у “Більшу книжку” свої поезії періоду заслання, написав нові поетичні твори: “Неофіти”, “Юродивий”, триптих “Доля”, “Муза”, “Слава”. Одержавши дозвіл на проживання у столиці, 8 березня поет залишив Нижній Новгород і через два дні прибув до Москви. Тут він зустрічається з друзями, знайомиться з діячами науки і культури.

27 березня Шевченко прибув до Петербурга, де познайомився із М. Чернишевським. Жив поет спочатку в Лазаревського, а потім в Академії мистецтв, у відведеній йому майстерні. Як художник Шевченко після заслання найбільшу увагу приділяє гравіруванню. У жанрі гравюри він став справжнім новатором у Росії. 1856 року почали з’являтися у пресі переклади деяких його творів.

На початку 1859 року вийшла збірка “Новые стихотворения Пушкина и Шевченко”. У травні 1859 року Шевченко одержав дозвіл виїхати в Україну і за поетом встановили суворий таємний нагляд. Т. Шевченко кілька днів жив у Кирилівці, бачився з рідними. У цей період він написав чимало поезій та малюнків. Поет мав намір купити недалеко від с. Пекарів ділянку землі, щоб збудувати хату й оселитися.

15 липня поблизу с. Прохорівки його заарештували, звинувативши у блюзнірстві. Згодом поета звільнили, але наказали виїхати до Петербурга. 7 вересня 1859 року він прибув до Петербурга. На початку 1860 року вийшов друком “Кобзар”, двома накладами вийшов альманах “Хата” із дев’ятьма новими поезіями Шевченка, об’єднаними під редакційною назвою “Кобзарський гостинець”. У журналі “Народное чтение” як лист до його редактора опубліковано автобіографію поета.

Незважаючи на фізичне знесилення внаслідок заслання, поетичні сили Шевченка були невичерпні. 2 вересня 1860 р. Рада Академії мистецтв ухвалила надати Шевченкові звання академіка гравірування. 1861 року Шевченко видав підручник для недільних шкіл, назвавши його “Букварь южнорусский”. Поет дбав про поширення освіти серед народу. На початку 1861 року поет почував себе дедалі гірше.

13 січня Т. Шевченко одержав від Білозерського два примірники першого номера журналу “Основа”, де на перших десяти сторінках було вміщено його поезії під назвою “Кобзар”. У рецензії “Современника” на цей номер журналу підкреслено першорядну роль Шевченка в українській літературі, світове значення його творчості. У своєму останньому вірші “Чи не покинуть нам, небого” поет висловив впевненість, що його творчість не потоне в річці забуття.

10 березня 1861 року о 5 годині 30 хвилин ранку помер Тарас Григорович Шевченко. Над домовиною Шевченка в Академії мистецтв виголошено промови українською, російською та польською мовами. Поховали поета спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі. 26 квітня 1861 року домовину із тілом поета поїздом повезли до Москви. На Україну труну везли кіньми. До Києва прах Шевченка привезли 6 травня увечері, а наступного дня його перенесли на пароплав “Кременчуг”. 8 травня пароплав прибув до Канева, й тут, на Чернечій (тепер Тарасова) горі, поета поховали. Над ним насипали високу могилу, вона стала священним місцем для українського та інших народів світу.